<< Главная страница

BEЛECОBA КНИГА



Категории Прадавня Украïнська Лiтература ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал 1 (дощечка) Даремно згадали доблеснi нашi старi часи, бо куди йдемо — невiдомо. Оглядаємося i говоримо, що соромимося знати Наву, ПравуiЯву[Нава — свiт померлих; Права — закони, порядок; Ява — реальний свiт]. Дажбог створив нам яйце, що є свiт — зоря, яка нам сяє. У тiй безоднi вiн повiсiв землю нашу, щоб там удержувалася. Душi пращурiв свiтять нам зорями вiд Iру [Iр — слов'янський рай]. Греки напали на Русь, чинячи злеє в iм'я богiв, так що ми не знали, куди тiкати i що робити. Права таємно уложена Дажбогом, а по нiй, як пряжа, тече Ява i створює життя наше. А коли вона вiдiйде, наступає смерть. Ява тече i твориться в Правi, тобто реальне життя проходить за певними законами. Пiсля них iде Нава — свiт померлих, потойбiчний свiт. Усе йде по колу, тому ми повиннi знати своє минуле: Поучившись старому, зануримо душi нашi в нього, бо є то наше, яко се бо уже найшло на коло нам. Бог дав нам силу, i не треба ïï марнувати, бо душi пращурiв дивляться на нас i там з жалю плачуть i виказують нам, що не берегли ми Праву, Наву i Яву. Не тiльки не берегли, а й глузували, тому не достойнi бути Дажбожими онуками. Отож, треба молитися, щоб мати чистi душi i тiла, мати спiльне життя з праотцями нашими, якi злилися з богами воєдино. Ми Дажбожi онуки по розуму, а розум великий божий є єдиний з наiми. Тому ми творимо й говоримо з богами воєдино. Бренним (скоро-минущим) є життя наше, та й ми самi також. 2А Чоловiк, що тримає дiм, не иравий, якщо лише заявляє про права; i правий, якщо слова його з дiлами збiгаються. Здавна сказано, щоб ми творили добро. Як i дiди нашi казали: тут є i буде так же. Але за часiв злославних Русь була побита рукою ворожою, i злочини творилися, а князь годiлемiчнийбув, то ж послав на битву своïх синiв. А тi варягам пiддалися, знехтувавши рiшення вiча. Тому ж бо ми розторгнутi i в неволю взятi. I коли говоримо, що маємо своïх князiв, то це не так. Ходили до пiвденних краïв, щоб узяти землю для себе i для дiтей своïх, але там греки напали на нас, бо ми посягалися на ïхню землю. Була сiча велика, яка тривала багато мiсяцiв. Стократ починала Русь i стократ була розбита вiд пiвночi й до пiвдня. Отож худобу повели праотцi нашi i були отцем Орiєм [мiфiчний предок слов'ян з середини I тис. до н. є.] до краю руського веденi, тому що завжди там перебували. Багато злигоднiв принiс раннiй холод. Нашi предки оселилися огни-щанами на землi руськiй, а незабаром прийшли варяги i забрали землю до рук своïх вiд хозарiв, i тi вiдробляли в неволi. Був народ родичем з iльмерцями, з єдиного кореня роди нашi. Хто прийшов пiзнiше на Руську землю, то i селився серед iльмерцiв, бо суть братчики нашi i подiбнi до нас, i в небезпецi обороняли нас од зла. Iльмерцi мали вiче, i що воно вирiшить, то так i повинно бути. Князiв собi обирали. Ми ж ïм допомагали, тому що зiлля бо знали робити, посуд печений у вогнищах — i суть бо гончарi умiлi. Iльмерцi ж добре вмiли землю орати i доглядати худобу. А коли на нас напав злий рiд, ми змушенi були вiдiйти в лiси. Там i живемо, навчившись звiра ловити i рибалити, от страху уклонившись. 4Г А йдемо куди — знаємо: по землi на гори i в луку моря. I кожного дня звертаємо свiй погляд на богiв, яких звемо Перун, Дажбо, Хоре та iнши-' ми iменами. Спiваємо славу богам i живемо ïхньою милiстю. У Сурожi вороги нашi, якi у темнiй ямi повзають i погрожують нам хворобами, Маром — Марою [Мар — Мара, Мар — Морiя — зласилауНавi] i кiнцем життя всiм. Хай з'явиться бог сильний i б'є пiтьму мечем — блискавкою, щоб та здохла i сяйво свiтить на нас i до нас i видно всiм. Перша слава Сурiю, який прогонить зло. Зле тюркське плем'я дасуво [тюркськi племена] напало на пращурiв наших, i багато людей було забрано в полон та i померло немало. Тодi Ор — старотець сказав, щоб ми йшли вiд тiєï землi, де хуни [тюркськi племена] братiв наших убивають i худобу крадуть: А пiдемо до iншоï землi, в якiй течуть меди i молоко, i та земля є. Вирушили всi i троє синiв Орiєвих — Кий, Пащек i Горовато, вiд яких виникли потiм три славнi племенi. Сини були хоробрi, вождi дружинам. Отже, сiли на коней i рушили. За ними ïхали молодшi дружини, йшла худоба — корови, бики й вiвцi. ïхали дiти, дiди, матерi, жiнки. I так просувалися до пiвдня, мечами разячи ворогiв. Дiйшли до Гори великоï, до долини трав'янистоï, багатоï злаками. Там i оселився Кий, що був засновником Києва. I став це престол руський. Багато кровi коштував той похiд слов'янам. Але анти не зважали на зло i йшли, куди Ор вказував. Бо кров є свята. А кров наша про те каже, що ми русичi всi. Вороги кажуть, що немає у нас доблестi. Але то неправда. Ми походимо вiд отця Орiя, i той час одчасу народжується серед нас. Не забудемо також iльмерцiв, якi нас охороняли. Були не окремi, а з нами злилися i кров свою давали i за нас. Колись давно були на Русi хозари, нинi варяги, ми ж русичi, аж нiяк не варяги. Треба залишити молоко в травах на нiч, потiм додати до нього щавелю i тi трави, про якi говорили праотцi, дати настоятися. Потiм пити тричi i п'ять разiв щодня на славу богам. Це наше старе почитання (вшанування) богiв, яке пов'язуватиме i нас мiж собою. Нi Мара, нi Морока не смiємо славити, бо тi диви [злi духи] є нашим нещастям. Дiди ж нашi в небесах... 6А Од Ора були нашi отцi спiльно з борусами до приходу на рай — рiку, на Днiпро, i до Карпатськоï держави. Родами тi правили вiд iменi родичiв i вiча. I всякий рiд називався iменем своïх родичiв, якi правили i звiдки прийшли до Гори також. А князi i воє-води-отцi водили людей битися з ворогами на славу Перуна. Дажбог допомагав нам i була держава руська одрусiв. I борусичi билися постiйно з ворогами, якi нападали на них, як римляни та готи. А тут ще Iерманарiх [готський князь IV ст.] прийшов i напав на нас. Отож, ми були розбитi римлянами i настигнутi готами, i лишилися мiж двома вогнищами тлiти i згорати. Настала й iнша велика бiда: жнива нашi спаленi, нiчого не лишилося, окрiм диму i попелищ. Тут прилетiла до нас Птиця божеська i сказала, щоб ми вiдiйшли на пiвнiч i напали на ворогiв, коли тi пiдуть на нашi села. Так i зробили. Удали, що йдемо на пiвнiч, а потiм напали на ворогiв i розбили ïх. Подолавши не-приятеля, пiшли й стали станами по Дунаю. Але тут римляни напали на нас, багатьох побили, та й самих ïх загинуло немало. Великi снiги, холоди мучили наших людей. Стаючи втiкачами, залишалися без усього, багато натерпiлися, бо хотiли незалежностi i за неï боролися. 7А Слава богам нашим! Маємо iстинну вiру, що не потребує людськоï жертви. А тая се дiє у варягiв, якi завжди приносили ïï, iменуючи Перуна Паркуною. Ми ждаємо польову жертву вiд трудiв наших — просо, молоко, тук. На коляди i русалiï в день весняний i честь Красноï Гори [свято на честь приходу слов'ян до Карпат у VII ст. до н. є.] зарiжемо ягня в жертву. На честь гiр Карпатських називався наш рiду той час карпини. А стали жити в лiсах, то мали назву древичi, а в полi знаходилися, то й звалися полянами. Греки наговорювали на нас, що приносимо в жертву людей. А то брехлива рiч, бо не вiдповiдає iстинi; у нас iнший звичай. I той, хто хоче iншого вразити, рече зле, а нерозумний не бореться проти цього; а й так є, що iнший говорить так само. Старiйшини роду венедського судили родичiв бiля Перунового дерева. В той день вiдбувалися iгрища. Юнаки показували свою силу, бiгали, спiвали, танцювали на честь староотцiв. Огнищани ходили на полювання, приносили дичину, яку староотцi дiлили мiж рештою людей. Волхви приносили жертву богам, хвалили i славили ïх. Були часи, коли готи та новоявленi варяги вибирали наших отцiв князями, i тi вели юнакiв до сiчi лютоï. Римляни поглядали на нас i задумували зле. А потiм посунули возами i залiзною зброєю. Ми довго билися i вiдiгнали ïх вiд землi своєï. 7Б I римляни, знаючи, якi ми вiдважнi, коли боремося за життя, полишили нас. Так i греки хотiли пiдкорити нас бiля Хорсуна, i билися ми проти рабства нашого. I була та боротьба i битва велика тридцять лiт; i тi лишили нас у спокоï. Тодi греки прийшли на нашi торги мiняти корови на масть [ароматичнi масла, парфуми] i срiбло, якi потрiбнi жонам i дiтям. Отак i торгуємо до цього часу, хоч греки намагалися знайти в нас слабину й повернути в неволю. А тому не послабляймося i не дамо землi нашоï, як i землi Троянi [слов'янська держава на Днiпрi] не дали римлянам. Ми, як i отцi нашi, не дамо в наругу Дажбожих онукiв. Осьу синє море скинули з берега готiв i проспiвали над ними переможну пiсню хвали. I Мати спiвала, тая красна птиця, яка несла пращурам нашим огiнь до домiвок ïхнiх. [Мати — Птиця — мати, Мати-Слава — священний птах, тотем народу, наймовiрнiше — лелека.] Боги дали нам силу, i ми порубали ворогiв, залишивши ïм ганьбу. То ж глянь, народе мiй, який ти захищений i численний, i не збочив iз-за втрат своïх, i не спустився до ряду. Ми ворогiв прогнали, бiди позбавилися, щоб життя iнакше мати. Ми стали гордими i не уникали ворогiв. Ще тяжчою буде ïхня поразка. Ось уже тисячу п'ятсот лiт, як ми ведемо численнi вiйни i битви. ' 7В Ми змогли вiдбитися вiд ворогiв, то робiмо так i далi. З нами нашi боги, як i з отцями нашими, коли вони ходили на римлян. Колись готи об'єдналися з гунами проти нас, але Русь забрала своï сили i розбила ïх, утворивши край Антiв i мiсто Киïв. Сьогоднi ж запеклося кров'ю наше серце. Од ранку до вечора ходимо й iзроняємо сльози осуду свого. Ми жили нiмими в той час, але знали, що настане година i пiдемо в сiчi на ворогiв — чи то грекiв, чи гунiв, щоб ïх захомутати i стриножити. I не стане у нас ворога, якмерзостi перед очима нашими. Галарiх заплатив за те, i маємо примусити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уведених i синiв, у рабство взятих. I плата та буде не срiбною, не золотою, а вiдсiченими головами. 7Є Перун iде i головою золотою трясе, посiваючи небо блискавками. А Мати — Слава спiвала про труди нашi ратнi. Ми маємо послухати i прагнути до битви лютоï за Русь нашу i святих отцiв наших. Мати — Слава сяє до хмар, як сонце, i вiщує перемоги й загибель. А ми того не боïмося, бо є життя земне, але вище є життя вiчне. I мусимо дбати про вiчне, бо земне проти нього — нiщо. Ми на землi згинемо, зникнемо в пiтьмi, нiби нiколи i не iснували на нiй. Тiльки слава залишиться до кiнця земного i iншого життя. То чи нам боятися смертi, коли ми нащадки славних! Дажбог народив нас вiд корови Замунь, i були ми кравенцi i скiфи, анти, руси, боруси i сурожцi. I тако стали дiди русове. 7Ж I тут маємо знати, що збирається рiд руський в десятки, а десятки — в сотнi, щоб напасти на ворогiв i побороти ïх. Течуть рiки великi на Русi. I журчать вони, повноводнi, спiви стародавнi про тих бояр, що не боялися до полiв проти готiв виходити i багато лiт битися за вольнiсть руську. Вони були славнi й не берегли навiть свого життя. Так сказала ïм Берегиня. I б'є крилами Мати — Слава наша i говорить нащадкам про тих, що нi грекам, нi варягам не пiддавалися. Та птиця розповiдає про героïв бо-руських, якi упали коло Дунаю вiд рук римлян, i тi без тризни полягли. Розповiдали також i голубки — дiвоньки, як загинули воïни у славi, не залишивши землi своєï ворогам. То хiба ми не синове ïхнi, не нащадки? Так не залишимо землю нашу нi варягам, анi грекам. Тут зоря красна йде до нас, як жона благая, i молока дає, додаючи сили i крiпостi двожильноï. Та зоря сонце провiщає. Вiсники на конях скачуть до заходу сонця, щоб управити його човен золотий до ночi i вiз з волами сумирними привезти по степу синьому. Там i ляже сонце спати на нiч. Коли день прийде до вечора, вдруге скачуть у Явi i говорять сонцю, що вiз i воли ждуть його на Молочнiй стезi [Молочний шлях, Чумацький шлях (пiзнiше)]. Як тiльки зоря проллється в степи, покличе нас Мати, щоб ми поспiшили. 16 Цю книгу присвячуємо Велесу, нашому богу, в якому вся сила. Удавнi часи був чоловiк, благий [добрий, пристойний] i доблесний, шанований на Русi. Мав жону i двi дочки. Мали вони худобу: корiв i багато овець. Жили в степах, i не було чоловiкiв для ïхнiх дочок. Той чоловiк молив богiв, аби вони не допустили згасання роду. Дажбог почув ту молитву i дав прохане: Тут — бо Велес отроча [дитину] несе йому. То ж восхвалимо бога нашого! 37А Попереджає Мати — Птиця, що браманове iдуть на нас. Роги на чоло натягають i нападають на нас. Туга велика в нашiм краï, як дими степи наповнили до неба. I жаль плаче за нами. Мати просить всесвiтнього дати вогонь для вогнищ наших, i той прибув з допомогою, кинув свою мiць на ворогiв. Вiдступили нападники, рушили до морських берегiв i взяли землi до Дону. Так є Калка Велика, що є межею мiж нами та iншими племенами. Готи там билися чотириста лiт зi своïми ворогами. Тому зайняли ми землю нашу й порядкуємо на нiй спокiйно. Торгували з еланами, обмiнюючи худобу, шкiри i жир на срiбнi та золотi кiльця, питво, ïжу. Життя тодi було спокiйне i мирне, а готи напали на нас i була вiйна десять лiт. Але ми утримали землю нашу. То ж маємо й далi боронитися вiд ворогiв, якi йдуть з трьох кiнцiв свiту, коли свята наближаються до нас. Свята ж були такi: перше — Коляда, друге — Яр i Красна гора осiння, велика i мала. I тодi мир iде вiд нас до iнших i вiд iнших до нас. 37Б Рушайте, браття нашi, племено за племеном, рiд за родом i бийтесь за себе на землi нашiй, яка належить нам i нiколи iншим. Ми, русичi, славимо богiв спiвами, танцями, iгрищами й видовищами. Сядьмо на землю i прикладемо ïï до ран своïх, а коли пiсля смертi станемо перед Мар — Морiєю, то вона скаже, що не може винити того, хто наповнений землею i не може його вiддiлити вiд неï. Боги, що там є, теж скажуть: Се русич i залишиться ним, бо взяв землю до рани своєï i несе ïï до Нави. В часи пiсля Кия князями обирали багатьох отцiв, а князi пiсля князювання ставали на вiчi простими мужами. I так земля розквiтала, i вибранi князi дбали про людей i про хлiб, одержуючи ïжу i всякий пожиток вiд людей своïх. Нинi маємо iнше: князi полюддя беруть, а владу передають синам — вiд отця до сина i аж до правнука. Переклад Б. Яценка за публiкацiєю в Трудах отдела древнерусской ли-тературьi (Л., 1990, т 43).
BEЛECОBA КНИГА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация